1. Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати.
2. І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.
5. Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.
8. Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі.
9. Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега.
10. Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.
11. Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі.
12. І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.
13. Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха.
14. На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.
15. Бог тоді мовив до Ноя:
16. «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми.
17. І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».
18. І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками.
19. І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм.
20. І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.
21. І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.
22. І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч».