1. Того року, коли помер цар Уззія, було мені видіння Господа, який сидів на високо піднесеному престолі, а складки Його плаща заповнювали храм.
2. Серафими витали над Ним. Кожен мав шестеро крил. Двома вони закривали обличчя, іншими двома прикривали ноги, а ще два крила були для польоту.
3. Вони кричали одне одному: «Свят, свят, свят, Господь Всемогутній, а Його слава розходиться по всій землі».
4. Задвигтіли брами храмові від лунких голосів Ангельських, і храм почав наповнюватися димом.
5. Я вигукнув: «О горе мені! Я приречений! Бо не настільки чистий я, щоб із Богом розмовляти. І живу я серед народу, який теж не настільки чистий, щоб з Богом говорити, але очі мої бачили царя, Господа Всемогутнього».
6. Потім підлетів до мене один із серафимів, тримаючи розпечену вуглину, яку захопив щипцями з вівтаря.
7. Він торкнувся моїх уст і промовив: «Дивись, оце твоїх уст торкнулася розжарена вуглина, твою вину знято. Твій гріх забуто ». І почув я голос Володаря мого, який сказав:
8. «Кого Мені послати? Хто піде для нас?» Тут я відповів: «Я тут, пошли мене!»
9. Тоді Господь промовив: «Іди й скажи цьому народові: „Слухайте, але не розумійте, дивіться, але не затямте”.
10. Зроби розум цих людей глухим, позатикай їм вуха, накрий їхні очі, щоб вони очима не бачили, вухами не чули, а серцями не розуміли, щоб не могли повернутися до Мене і врятуватися».
11. Тоді я спитав: «Як довго мені це робити, Господи?» Він відповів: «Аж доти, як зруйнують міста, як не залишиться там людей, як по оселях ніхто не житиме, доти, як земля стане спустошеною і безлюдною.
12. Я, Господь, вишлю в далекі краї людей, і спорожніє земля.
13. Хоча й десята частка народу там зостанеться, земля буде знову спалена, як дуб чи терпентинне дерево, після яких залишаються пеньки, що знову можуть прорости, як святе сім’я».