1. Стало ся ж, як був Аполос у Коринті, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників,
2. рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши? Вони ж жазали йому: Ба й не чували, чи е Дух сьвятий.
3. І рече до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє.
4. Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса.
5. Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса.
6. І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували.
7. Було ж усїх до дванайцяти чоловік.
8. Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже.
9. Як же деякі закаменіли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана.
10. Се діялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, - Жиди й Єленяне.
11. І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,
12. так що на недужих вкладали з тіла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.
13. Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателів іменувати над маючими духів лукавих імя Господа і Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує.
14. Було ж якихсь сім синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили.
15. Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?
16. І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтікали з того дому.
17. Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї; і попав страх на всіх їх, і величано імя Господа Ісуса.
18. І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої.
19. Доволі ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма; і злічено ціну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків.
20. Так потужно росло слово Господнє і укріплялось.
21. Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити.
22. Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув ся час ув Азиї.
23. Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь.
24. Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток.
25. Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш;
26. та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всій Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних.
27. І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богині Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величче тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся.
28. Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!
29. І ввесь город був повен заколоту; і кинулись однодушне до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожніх товаришів Павлових.
30. Як же хотів Павел увійти між народ, не пустили його ученики.
31. І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру.
32. Инші ж що инше гукали; була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились.
33. З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотів був оправдуватись перед народом.
34. Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида ЄФеська!
35. Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі ЄФеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город ЄФес шануватель великої богині Артемиди і Диопета!
36. А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити.
37. Привели бо ви чоловіків сих, що ні сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили.
38. Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) судді судять і є старости; нехай позивають один одного.
39. А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся.
40. Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б справдити се збіговище.
41. І, се промовивши, розпустив громаду.