Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Поклоніння іконам – із неба, чи від людей? (1) 23.02.2009
[ Иконы | Секты, лжеучения ]

Поклоніння іконам – із неба, чи від людей? (1)

Вступ

У Православній церкві (ПЦ) дуже широко практикується шанування ікон. Представники ПЦ із числа духівництва цю практику пояснюють приблизно в такий спосіб: «Ікони ми почитаємо, але не боготворимо їх, при тім почитаємо їх так, що честь віддаємо не дереву і фарбам, але тому святому, котрий зображений на іконі, так що від образа думка підноситься до прототипу, тобто до даної особи, що знаходиться на небі. Молимося ж перед іконами тому, що вони збуджують у нас дух молитви, смиренності і благоговіння, нагадуючи нам життя Господа й святих Його, тому що ікони суть ті ж Священні книги, тільки написані не буквами, а образами». Прості ж парафіяни почитають ікони, як правило, лише тому, що це є загальною практикою, і навряд чи хто з них розповість вам про причини свого поклоніння їм так, як це можуть зробити православні священики.

Одного разу Ісус Христос вигнав з храму всіх продавців і покупців, поперевертав столи грошомінам (Матвія 21:12,13). Можливо, саме у зв’язку з цим первосвященики й старші народу пізніше запитали Його: “Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?” (Матвія 21:23). Ісус не відповів прямо на це запитання, але Він сказав: “Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?” (Матвія 21:24,25). Ці слова нашого Господа показують, що є лише два джерела повноважень діяльності у вірі: з неба, тобто від Бога, та від людей.

Запитання первосвящеників є дуже добрим і правильним, якщо воно виражає бажання людини знати правду, мати впевненість в тому, що якась дія є богоугодною. Давайте спробуємо з відкритою Біблією в руках і з відкритим серцем дослідити таке питання: шанування образів – це Божа воля, чи людське вчення? Поклоніння іконам – із неба, чи від людей?

З історії

У Священному Писанні інформація про практику використання зображень у християнському поклонінні відсутня, з цієї причини для дослідження питання виникнення ікон і їхнього використання в поклонінні варто звертатися до історичних документів. Історично склалося так, що великий вплив на появу зображень у поклонінні Богу зробили ті малюнки, якими перші християни намагалися нагадати образну мову свого Божественного Вчителя. Символи агнця, лози, риби, накреслення альфи й омеги, монограма імені Христа й інші були свого роду відмітними знаками християн, зміст яких був відкритий віруючим, але прихований від непосвячених.

Поступово відбувся перехід від малюнків, що зображують земне життя Христа, до зображення християн, що прославилися своєю мученицькою смертю і подвигами у вірі. У чому причини цього нововведення? У міру того, як слабшала віра в невидиме, росла потреба в культі видимого. Проповідь усна стала замінятися поясненням зображеної тієї чи іншої події. Особливо сильно ці тенденції загострилися на початку ІV століття, коли гнана Церква й християнство набули статусу державної релігії, і таким чином, бути «християнами» стало модно. Унаслідок таких перемін в Церкву приходило багато не відроджених людей, які по своїй суті були поганами, і потребували язичеських елементів поклоніння. Характерним відношенням язичника до навколишнього світу є уявлення про те, що за допомогою визначених дій і слів можна «піддобрити» таємничу вищу духовну силу. Подібне представлення свідомо чи не свідомо переносилося новими членами церкви і на християнство. Їм потрібна була певна чуттєвість, вони звикли поклонятися чомусь видимому, відчутному. Це неминуче приводило до ікон.

Знаменно, що спочатку зображення служили лише прикрасою стін тих приміщень, де християни поклонялися, і лише згодом, коли предмет спогаду і прикраси перетворився в об'єкт поклоніння, вони стали виготовлятися на окремих дошках чи полотнах, і містилися вже не тільки в місцях богослужбових, але й у житлових приміщеннях.

Не пройшло багато часу, як з'явилася нова і притім більш сумна омана. Деяким зображенням Христа і святих, а особливо зображенням діви Марії, приписувалося здійснення чудес і зцілень. Такі ікони (чи статуї) урочисто проголошувались «чудотворними» і ставали джерелом постійних і дуже значних доходів церкви і кліру (священства). Ці нововведення в церкві були настільки очевидним порушенням волі Божої, що багато священнослужителів, не дивлячись на всю небезпеку, якій вони себе наражали, не скоряючись церковному керівництву, виступили з відкритим протестом. Це було більш характерно для західної частини церкви (Католицької). Так, наприклад, єпископ Марсельський наприкінці VI століття заборонив використання всіх зображень в усіх йому підвідомчих приходах. Масове і багаторазове відмовлення прийняти зображення і поклонятися їм носить в історії церкви назву «іконоборства». Ще задовго до виступу Марсельського єпископа це нововведення вже хвилювало багатьох віруючих людей, і викликало серед них енергійні протести. Один із самих ранніх церковних соборів, що зібрався в м. Ельвірі (у 305 році по Р.X.) у 36 каноні суворо заборонив шанування зображень, бачачи в ньому не що інше, як проникнення в церкву грубого поганства.

У східній церкві також був період іконоборства. Імператор Лев ІІІ Ісавр у 727 році, а потім і 348 єпископів собору у 754 році, одноголосно засудили і своїми постановами заборонили шанування образів. Однак, 33 роки потому, учасники 7-го Всесвітнього собору у 787 році, скасувавши це рішення, наказали шляхом спеціального канону поклонятися іконам, без належного пояснення, чому це необхідно робити, й у чому полягає різниця між поклонінням Богу і поклонінням іконам. З того ж часу починає заохочуватися й поклоніння зображенню хреста. Але цим боротьба не закінчилася. Паризький собор у 825 році знову заборонив шанування ікон. Через 17 років (у 842 році), на настійну вимогу імператриці Феодори, жінки розпусної й аморальної, культ поклоніння іконам був остаточно встановлений. Він став обов'язковим у західній і східній церквах.

Проте, боротьба за ікону в західній церкві не припинялася. У період безперестанних суперечок і розбратів високопоставлених осіб у церкві при незмінному втручанні в церковне життя державної влади і безвідповідальних палацевих кіл, поклоніння образам то заборонялося, то знову дозволялося, поки, нарешті, у Х столітті усталилося остаточно й у західній церкві.

Необхідно додати, що західна церква не посоромилася другу заповідь, що говорить: “Не роби собі різьби і всякої подоби… не вклоняйся їм і не служи їм”, викинути з десяти заповідей зовсім. Для збереження ж числа десяти, західна церква розділила десяту заповідь надвоє, зробивши з неї дві окремі заповіді. Задумайтеся, – в чому полягає причина такої дії? Цей факт волаючої неповаги до Слова Божого красномовно підтверджує неправомочність використання зображень у поклонінні Богу.

Східна церква (Православна) зберегла десять заповідей без зміни, проте, ця обставина не заважає їй боготворити цілий сонм “чудотворних ікон”, служити іконам акафісти і молебні, перевозити і переносити їх з місця на місце, оточувати урочистістю богослужінь, хресних ходів, свят і т.п. У силу того простого факту, що поклоніння ввійшло в церковну практику “з незапам'ятних часів”, воно визнається правильним. Традиція давнини ніби позбавляє віруючих права сумніватися вірити в законність такого шанування, хоча церква сучасна не має ніяких підстав для поклоніння образам, так само як не мала їх церква за часів життя апостолів. Не зайвим буде нагадати простий і незаперечний історичний факт, – ікони в поклонінні з'явилися через кілька сотень років після заснування Церкви в І столітті нашої ери.

В основу поклоніння іконам “церква” поклала канон (правило) про їх шанування, але вона і донині позбавлена загальновизнаного догмата (тобто навчання). Затверджуючи шанування образів на каноні, церква більше не займається цим питанням ні в церковних визначеннях, ні в богослов'ї, а тому повернення до істини для церкви важке й небажане, а звертання за рішенням питання до Слова Божого виявляється зовсім неприйнятним по тій простій причині, що Писання явно засуджують практику поклоніння іконам.

Для тих же деяких, хто не побоялися зустрітися з фактами і розв'язали це питання особисто для себе, безпідставність поклоніння іконам не підлягає ніякому сумніву, а відмовлення від нього є цілком логічним, розумним актом. Саме так буде чинити всяка людина, що бажає шанувати Бога шляхом слідування Його Слову, а не догодою людям і навчанням людським.

Продолжение

Дмитрий Галюк


  << Вернуться

1990211 (+393)
33
1
16, 16
(С) 2020, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру