Мир вам и дому вашему
Поиск по сайту:
Зміцнюй віру 307 21.12.2010
зміцнюй віру

Не погоджуйтесь на другий сорт

Ця історія починається з того, що професор, який знаходиться перед аудиторією з 20 студентів, готовий роздати їм завдання випускного іспиту по біології.

“Перед тим, як роздати завдання, я хотів би сказати, що мені було приємно викладати вам. Я знаю, що ви працювали з великим завзяттям і багато-хто з вас вже зараховані в медичний коледж, де ви будете вчитись як закінчиться літо. І для того, щоб результати сьогоднішнього екзамену не вплинули негативно на ваш середній бал, тому що дехто з вас ще зарано почав святкувати закінчення навчання, пропоную оцінку «добре» для тих, хто не хотів би складати іспит”.

В класі пронеслась хвиля радісного шепотіння, студенти піднімались зі своїх місць, підходили до викладача, щоб подякувати йому і отримати його підпис в заліковій книжці. Коли останній бажаючий залишив аудиторію, професор подивився на тих, хто залишився і запитав знову: “Хто-небудь ще? Це останній шанс для вас”. Ще один студент встав і прийняв пропозицію.

Професор закрив двері і звернувся до тих, хто залишився: “Я радий, що ви вірите в себе так сильно. Усі ви отримуєте «відмінно»”.

Занадто часто ми свідомо задовольняємось не першим сортом. Багато хто з студентів були раді отримати оцінку «добре» (“Це краще, ніж я отримую зазвичай”, “Це набагато краще, ніж отримують багато інших”). І більшість студентів одразу погодились би на оцінку «добре», лиш би не витрачати багато часу і сил на навчання, замість того, щоб докласти максимум зусиль і отримати «відмінно».

Багато хто з нас погоджуються на «добре» у духовному житті. Ми знаходимось близько до Бога, але не бажаємо докласти більше сил і приділити більше часу для того, щоб мати з Богом такі стосунки, які Він бажає, щоб ми мали.

Проблема в тому, що погоджуючись на добре, ми самі відмовляємось від кращого.

І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...” (Лук. 10:38-42).

Те, що робила Марта, було добрим, але Марія “обрала найкращу частку”. Давайте ж завжди вибирати найкраще в стосунках з Богом!

Алан Сміт

- - - - -

Діти пишуть Богу

А какое Ты планировал будущее до нашей эры? Александра, 1 кл.

Почему в школе не платят стипендию? Женя, 2 кл.

Ты создан на весь мир? Лена, 1 кл.

Почему со мной никто не дружит? Антон, 4 кл.

А как Ты появился на свет? Алеша, 1 кл.

Как это, до того, когда еще ничего не было? Но что-то же было?! Настя, 1 кл.

Может, я могу Тебе чем-то помочь? Света, 2 кл.

Скажи по секрету, любит меня кто-нибудь? Анзор, 3 кл.

Если Ты живешь на небе, почему солнце Тебя не сжигает? Сергей, 4 кл.

Откуда Ты за нами наблюдаешь? Руслан, 2 кл.

Почему у меня все-все дела плохи? Юра, 2 кл.

- - - - -

Настоящий святой

"Чтобы познать Его..." (Филиппийцам 3:10)

Святой Божий должен стремиться не к тому, чтобы реализовать свой потенциал, а к тому, чтобы познать Иисуса Христа. Настоящий святой не верит, что все происходит по воле случая, и не делит свою жизнь на мирскую и духовную. Он смотрит на все обстоятельства, в которых оказывается, как на возможность еще лучше познать Иисуса Христа. Ради этого познания он бесповоротно отрекается от всего. Дух Святой помогает нам познать Иисуса Христа во всем в нашей жизни, и Он снова и снова будет возвращать нас в одно и то же место, пока мы Его не познаем именно там.

Если же наша цель будет заключаться в том, чтобы реализовать себя, нашим богом станут дела. Дела могут быть разные: еда, питье, мытье ног ученикам, – но какое бы дело у нас ни стояло на повестке дня, нам нужно во что бы то ни стало стремиться и в нем познать Иисуса Христа. Все, с чем мы сталкиваемся в своей жизни, имеет свое соответствие в жизни Христа. Наш Господь помнил о Своей неразрывной связи с Отцом даже тогда, когда делал дела, кажущиеся другим недостойными Его: "Иисус, зная... что Он от Бога исшел и к Богу отходит... взяв полотенце... начал умывать ноги ученикам" (Ин. 13:3-5).

Цель настоящего святого в том, "чтобы познать Его". Познаю ли я Его там, где я сегодня нахожусь? Если нет, я Его подвожу. Ведь я сегодня там, где я есть, не для того, чтобы познать, на что способен я, а для того, чтобы познать Иисуса. Чаще всего в служении бывает так, что люди понимают: что-то нужно сделать и сделать это нужно именно мне. У настоящего святого такого понимания быть не должно, его цель – в любых обстоятельствах, в которых он окажется, еще лучше познать Иисуса Христа.

Освальд Чеймберс

- - - - -

Єдність в любові

Слово Боже містить в собі багато умовлянь віруючим, щоб ми мали єдність поміж собою в Тілі Христовому. Наприклад, апостол Павло пише: “Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!” (1 Кор. 1:10).

Одне розуміння і одна думка — гарна перспектива, та чи можливо це? Якщо подивитись на факти, то нерідко ми не знаходимо єдності у розумінні навіть тих речей, які, здавалось би, дуже прості для розуміння. Але Бог ніколи не вимагав від людей чогось неможливого. Ми не тільки повинні мати єдність “в однім розумінні та в думці одній”, але й можемо, це в наших силах, це в нашій владі.

Для досягнення вище означеної єдності усім нам потрібно розуміти, що область однієї думки і одного розуміння є обмеженою. Це означає, що є речі, в яких ми обов'язково повинні мати одну думку, а є речі, в яких ми можемо мати різні погляди, при цьому залишатися в одному Тілі і бути вірними Богові. Нерозуміння цієї істини обов'язково приводитиме до поділення, оскільки нетерпимість до поглядів одне одного й намагання нав'язати свої погляди нічим іншим закінчитись не може.

Один з уривків Нового Заповіту, який дає підстави для оперування такими категоріями як “сфера думки” та “сфера вчення”, є послання до Римлян 14:1-15:7. Ось деякі висновки з даного уривку (далі читати без Біблії в руках забороняється :-)).

Існує дві категорії віруючих: слабі (14:1) та сильні (15:1).

Є й інші описання, які застосовуються для визначення цих двох груп: вчителі та учні-початківці (Євр. 5:12), немовлята у вірі та дорослі (Євр. 5:13,14); тілесні та духовні (1 Кор. 3:1-3).

В Рим. 14:15 апостол Павло приводить ознаки, за допомогою яких він відрізняє слабих та сильних. Отже, слабі, це ті, хто вирішує заради Бога споживати ярину (14:2). Очевидно це означало, що людина відмовлялась їсти м'ясо, вважаючи це необхідною умовою догоджання Богові. Також, немічні “вирізнювали дні” (14:5). Напевне, це означає, що декотрі були переконані в існуванні особливих днів для Бога. Неважко здогадатися, що такі переконання могли рясно розцвітати на підґрунті юдаїзму, яке включало в себе як віровчення Старого Заповіту (у якому йдеться про чисту та нечисту їжу і про святкові дні), так і встановлені людьми традиції.

Ознаками сильних було їхнє переконання в тому, що їсти можна все (14:2), і що для Бога усі дні однакові (14:5). Порівнявши ці ознаки, бачимо що в їх основі лежить відмінність у переконаннях. Проте, сильні - це не тільки ті, хто більше знає та розуміє, але хто може навіть поступитись своїми правами саме заради єдності. На це здатна лише любов, яка живе у серці сильного. Якщо ж людина знає вчення Боже краще за інших, але при цьому в її серці немає любові, то насправді знання таку людину не роблять сильною, але стають для людини підставою мати гордощі: “...Знання ж надимає, любов же будує!” (1 Кор. 8:1). Знання істини без любові — це сильна зброя сатани, ще страшніша, ніж відсутність знання правди взагалі. Справжня ознака сильних в здібності нести немочі слабих (Рим. 15:1,2), що з даного контексту означає наявність здібності відмовлятись навіть від власних прав та не нав'язувати своє переконання (хоча воно й вірне) братам по вірі (обов'язково порівняйте з 1 Кор. 8:8-13; 10:23,24,31-33; Гал. 6:1,2).

Існує дві категорії вірувань: сфера особистих поглядів, переконань (14:1) і сфера вчення. Хоча в даному уривку не має такого формулювання, але висновок про наявність категорії вчення витікає з протиставлення: якщо є сфера, в якій кожен може мати особисту думку, відмінну від інших, то є сфера, де усі повинні мати одну думку, однакове розуміння. Пізніше Павло говорить римлянам про поділення всупереч науки (Рим. 16:17, пор. з 2 Ів. 9; 1 Тим. 6:3; 2 Тим. 1:13), що підтверджує висновок про наявність сфери вчення.

Один з ключів єдності в Церкві полягає в чіткому усвідомленні існування цих двох категорій переконань і в розумінні недопустимості нав'язування одними віруючими своєї власної думки іншим віруючим.

Чому не можна нав'язувати свої особисті погляди іншим і чому потрібна терпимість до їх думки?

1. Тому що Бог приймає обох (14:3). Якщо я не приймаю того, кого приймає Бог, то таким чином роблю свою праведність вищою за Божу.

2. Тому що ніхто немає права судити, тим більше чужого раба (14:4). Осуджуючи чужого раба, осуджуємо і його пана.

3. Тому що в обох випадках те, що робиться кожним, робиться для Бога (14:6-9).

4. Тому що тільки Бог може осуджувати чи виправдовувати, Він один — Суддя (14:10,11).

5. Тому що кожен буде відповідати за себе (14:12).

6. Тому що нічого саме по собі не є нечистим (14:14).

7. Тому що в нав'язуванні та нетерпимості немає любові (14:15).

8. Тому що Боже перебування у серці людини (або відкритість людського серця для Бога), виявляється не в тому, що людина акцентує увагу на дотриманні форми, а насамперед її у внутрішній переміні і в особливому стані серця (14:17).

9. Тому що нав'язування сіє сумніви (14:23).

До чого призводить нав'язування і непоступливість у сфері думки?

1. Виникають суперечки (14:1), які руйнують Церкву (1 Тим. 6:3-5) і які є плодом тіла (Гал. 5:19-21).

2. Гордощі (14:3,10). Ті, котрі вважають себе сильними, підносяться у своїх очах на підставі, що вони знають істину краще (1 Кор. 8:1-3).

3. Відкриваються двері для осудження (14:3,10).

4. Серця наповнюються сумом (14:15).

5. Зневажається те добре, що є у християнстві, і насамперед під сумнів ставиться сам дух християнства, який проявляється у любові і єдності (Ів. 13:35; 17:21; Ефес. 4:1-3).

6. Руйнується діло Боже та знецінюється хрест Ісуса (14:20,15).

7. Християни спотикаються, перемагаються спокусами, у вірі слабнуть (14:21).

8. Нав'язування призводить до гріха (14:23).

Яким же повинно бути наше ставлення і вчинки щодо питань думки і одне до одного?

1. Нам потрібно приймати одне одного (14:1).

2. Не потрібно підноситись над тими, хто, на нашу думку, не досить глибоко розуміє істину. “Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно” (1 Кор. 8:2). Коли хтось насміхається над щирою вірою людини, чи то прямо, чи у вигляді жартів, то цим наносить рани її серцю, принижує людину та зневажає, вражає сумління, спричиняє біль. Таке ставленням демонструє відсутність любові та наявність гордині (1 Кор. 8:1; Рим. 14:3).

3. Не осуджувати тих, хто у сфері думки робить або вірить не так, як ми (14:3,13, див. Фил. 3:15,16).

4. Триматися свого переконання за своїм розумінням (14:5,22). Слова апостола Павла у приведених віршах мають зворотній бік медалі: “вір, як віриш, але не нав'язуй!”.

5. Дбати про те, щоб ми самі не ставали на спотикання та спокусу іншим (14:13,21). Часто ми маємо претензії як раз на рахунок того, що хтось нас спокушає.

6. Пильнувати про мир і збудування (14:19). І тут також слід бачити, що апостол робить акцент на користі, яку я можу принести іншим, але не на тому, хто може принести мені шкоду. Ще більше ця думка підкреслюється у віршах 15:1-3.

Питання, якого Павло торкається у 14 розділі послання до Римлян, закінчується благословенням та закликом у Рим. 15:5-7: “А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави” (Рим. 15:5-7). Ці слова виявляють, що сказане раніше має безпосередній зв'язок з єдністю християн в Церкві, а тому тема, яка розглядалась, заслуговує особливої уваги. Тож давайте пам'ятати, що Бог є Богом терпеливості і любові, а тому ми і самі повинні мати терпіння одне до одного в питаннях думки. Хай Господь Бог дарує нам вміння відрізняти питання думки від питання вчення, здібність застосовувати вчення 1-го століття в наших умовах, і хай ніколи не старіє лозунг, сповідуваний багатьма щирими дітьми Божими: «У головному — єдність, у другорядному — терпіння, у всьому — любов». Амінь!

Д. Галюк.

- - - - -

Фарисей и мытарь

(Лк. 18:10-14)

В Господень храм вошел молиться
Однажды гордый фарисей
И, возведя на небо взоры,
Хвалился святостью своей.
«Благодарю Тебя, о Боже, —
Так он в молитве говорил, —
За то, что праведно и свято
Я жизнь доныне проводил.
Я не таков, как эти люди,
Что утопают во грехах,
Чьи дни в неправде протекают
И в беззаконных злых делах.
Вот там мытарь стоит у двери.
Я на него не похожу:
Пощусь два раза я в неделю,
В храм десятину приношу!...»
Мытарь стоял, главой поникнув,
И в грудь с тоскою ударял:
«Помилуй грешника, о Боже!» —
Так он смиренно повторял.
И был он Господом оправдан
И за смиренье вознесен...
Господь смиренных возвышает,
А гордых всех смиряет Он...

Е. Миллер

- - - - -

Церква Христова м. Чернівці


  << Вернуться

2661166 (+2900)
39
0
25, 14
(С) 2008-2024, Церковь Христа (Христова) г. Киев.
Комментарии, замечания, пожелания и предложения адресуйте нашему вебмастеру
Размещено в дата центре компании dline.ua